НАУКОВО-МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА ОБЛАСТІ

«Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі НУШ»

НАУКОВО-МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА ШКОЛИ

Вдосконалення форм, методів роботи та технологій навчання на основі компетентнісного підходу в освітньому процесі як головної умови самореалізації сучасної людини

ПЛАН РОБОТИ

на 2020-2021 н.р(концептуально-діагностичний)

Програма обласного науково-методичного проєкту «Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі Нової української школи» 2020 р. – 2023 р.

Актуальність проблеми.

Двадцяті роки ХХІ ст. позначилися суттєвими викликами як у глобальному, так і у національному вимірі. Наростання економічної та екологічної криз, дефіцит природних ресурсів, демографічний дисбаланс, поширення ризиків для здоров’я, зростання соціальної нерівності, безробіття, фінансової нестабільності та злочинності, глобальна криза культури, пов’язана з утвердженням примітивних стандартів споживацького суспільства, деформація системи цінностей, негативно вплинули на світогляд та емоційний стан людей, спровокували стреси, депресії, відчуття безсилля та невпевненості у майбутньому. Пандемія коронавірусу виявила, що значна кількість населення не може адаптуватися до нових реалій, відчуває брак особистісних ресурсів, не має розвинутих навичок саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю. Саме тому у системі сучасної освіти на перший план виходить проблема становлення та розвитку самоефективної особистості, здатної власними силами, без сторонньої допомоги досягати поставлених цілей з найменшими затратами часу і ресурсів, бути успішною у різних видах діяльності: навчальній, професійній, спортивній, здоров’язберігаючий, соціально значимій тощо.

Теоретичні аспекти самоефективності.

Проблема розвитку самоефективності людини є актуальною для сучасної філософської та психолого-педагогічної науки. Цей феномен знайшов відображення у дослідженнях як вітчизняних, так і закордонних вчених: А. Бандури, О. О. Богатирьової, І. В. Брунової-Калісецької, Т. Брайан, Н. Є. Водоп’янової, М. І. Гайдар, Т. О. Гальцевої, Т. О. Гордєєвої, В. Г. Зазикіна, Д. Зіглера, Дж. Капрара, Т. І. Кремешної, Р. Л. Кричевського, Д. Маддукса, Д. Майєрса, М. Г. Остроушко, Д. Сервона, Р. Фреджера, Д. О. Шапошник-Доменської, Р. Шварцера, М. Шеєра та ін.

Самоефективність розглядається дослідниками як складний конструкт самосвідомості, що визначає сформоване судження індивіда про власну здатність самостійно, активно і продуктивно здійснювати діяльність та досягати особистісно-значущого результату. Самоефективність визначає вміння підвищувати резервні можливості психіки, спрямовані на саморозвиток людини упродовж її життя. Вона є важливою характеристикою Я-концепції особистості, стимулює її потребу у самовдосконаленні, прагненні до успіху у різних сферах життєдіяльності та є психологічною умовою ефективного засвоєння нових практик. Важливими умовами розгортання самоефективності особистості у шкільному віці є прагнення до саморозвитку, формування мотивації успіху, саморегуляції емоційного стану, рефлексивних та прогностичних здібностей. Самоефективність стимулює активність людини у різних сферах життєдіяльності, управлінні поведінкою, прийнятті обґрунтованих рішень тощо. Основними компонентами самоефективності є особистісний, ціннісно-цільовий, мотиваційно-емоційний, рефлексивно-оціночний, прогностичний та компонент прагнення до самовдосконалення. Особистісний компонент самоефективності ґрунтується на суб’єктивних уявленнях про себе, елементах власного досвіду, потенціалах та ресурсах (яким я є). Психологічні бар’єри, ірраціональні судження, відчуття страху та невпевненість негативно впливають на рівень самоефективності та провокують зниження самооцінки дитини. Ціннісно-цільовий компонент характеризує цінності, життєві смисли, плани, цілі (яким я хочу бути). Зрозумілі, значущі для дитини цілі активізують внутрішні та зовнішні ресурси, сприяють готовності до розвитку. Мотиваційно-емоційний компонент самоефективності включає мотиви і емоції, навички емоційної саморегуляції, ідентифікації з успішними соціальними моделями. Саморегуляція посилює власну активність і самостійність та сприяє розвитку стресостійкості та життєвої міцності людини. Рефлексивно-оціночний компонент складається з аналізу та оцінки власного досвіду, реальності визначених цілей, можливостей досягнення успіху, саморозвитку та самовдосконалення. Прогностичний компонент дає змогу прогнозувати результати власних дій, попереджувати їх негативні наслідки, ідентифікувати себе як людину, що ефективно і успішно досягає визначеної мети. Проноз майбутнього успіху або неуспіху впливає на емоційний стан та результативність запланованої діяльності. Прагнення до самовдосконалення – це компонент, що визначає спрямованість на власні зміни (що я хочу змінити у собі) через активізацію мислення, волі, почуттів задля досягнення визначених цілей. Самоефективність у навчальній діяльності характеризується: – вмінням вільно орієнтуватися в інформаційному і освітньому просторі; – вмінням використовувати зовнішні і внутрішні ресурси для рішення навчальних задач; – сприйняттям навчання і освіти як важливих життєвих цінностей, що сприяють самореалізації особистості; – прагненням до нормального (адаптивного) перфекціонізму у системі життєвих смислів; – високим рівнем розвитку компетентностей у вирішенні навчальних задач; – здатністю до самостійної постановки нового класу задач; – розумінням задач власного розвитку; – здатністю до ефективної самоорганізації і самоуправління власною освітньою траєкторією; – здатністю до мотивації власної діяльності, самопідтримки; – позитивною самооцінкою та ставленням до себе; – готовністю навчатися впродовж життя.

Самоефективність є важливим регулятором розвитку та самовдосконалення людини, її результативності як у навчанні, так і в інших сферах життєдіяльності. Слід також враховувати, що процес навчання пов’язаний з певним спектром емоційних переживань: задоволення чи тривожності, радості або розчарування, здивування чи страху. Емоції, що супроводжують процес навчання, не тільки суб’єктивно забарвлюють його, але і виступають регулятором ефективності. Цей феномен зафіксований у численних дослідженнях (О. М. Коробов, Е. Л. Носенко, В. Л. Поплужний, Ф. Пажерас, О. К. Тихомиров, Ю. М. Швалб та ін.). Емоції активізують мислення та виконують евристичну та регулюючу функції. Відтак, учень, переконаний у здатності досягти успіху, позитивно налаштований, незалежно від труднощів, що виникли, здатний працювати більш ефективно. Саме тому важливим завданням для педагога є розвинути в учнів навички емоційної самопідтримки, що може стати головним джерелом підвищення навчальної самоефективності. Особливої актуальності самопідтримка набуває в умовах дистанційного навчання, коли учень певний час працює самостійно і не завжди може отримати відповідну підтримку педагога. Неприйняття особистістю цілей навчання та власного розвитку, низький рівень мотивації, відсутність навичок емоційної саморегуляції та дієвої емпатії створюють проблеми для самореалізації особистості та її взаємодії із соціумом. На кожному віковому етапі процес розгортання самоефективності має свої особливості, які важливо враховувати у роботі з дітьми. По завершенню шкільного навчання випускник має стати гармонійною особистістю, життєстійкою, самодостатньою та самоефективною, щоб реалізувати власні можливості та відчувати себе щасливою людиною. Важливим чинником розвитку самоефективності у шкільному віці є застосування у навчально-виховному процесі відповідних освітніх стратегій, визначення, обґрунтування та реалізація яких складає основу нашого проєкту.

Аналіз наукової літератури, періодичних видань, досвіду практичної діяльності дозволяє попередньо визначити наступні:

1. Інтеграція змісту, форм, методів та прийомів навчальної діяльності, що відповідають вимогам компетентнісного підходу та основним положенням концепції Нової української школи

. 2. Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу, поєднання традиційної дистанційної та змішаної форм, що дозволяє оперативно реагувати на сучасні виклики (епідемії, карантини, хвороби окремих учнів, непередбачувані ситуації тощо).

3. Формування в учнів навичок самостійної роботи через використання механізмів самомотивації, самопідтримки та саморегуляції емоційного стану.

4. Забезпечення продуктивної взаємодії педагога з учнями в умовах штучно створеного комунікативного простору, що передбачає ситуацію, спрямовану на досягнення запланованих цілей навчання.

5. Використання підтримуючого контролю та оцінювання знань (змістовне, рефлексивне, тестове, рейтингове, колективне, взаємооцінювання та самооцінювання).

6. Розвиток соціально-емоційного інтелекту, дієвої емпатії як умови виховання моральності та навичок комунікації.

7. Педагогізація освітнього середовища, взаємодія з батьками учнів в умовах кризи, карантину тощо.

8. Методична допомога педагогам в оволодінні технологіями навчальної діяльності, що відповідають різним формам організації освітнього процесу (зокрема, в умовах дистанційного навчання)

. 9. Підтримка та розвиток здоров’язберігаючого освітнього середовища навчального закладу (санітарний режим, позитивний мікроклімат, попередження булінгу).

Мета проєкту: координація діяльності закладів освіти регіону, залучення педагогів до наукового пошуку, вдосконалення форм, методів та технологій навчання на основі компетентнісного підходу, психологізація та педагогізація освітнього простору з метою розвитку самоефективності як головної умови самореалізації сучасної людини.

Основні завдання проєкту:

1. Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури з проблеми, визначення освітніх стратегій розвитку самоефективності особистості в умовах нових форм організації навчально-виховного процесу (традиційної, дистанційної, змішаної).

2. Відбір пакету методів та методик діагностики рівня розвитку основних компонентів, що характеризують самоефективність учнів різних вікових груп, розробка програм педагогічного моніторингу.

3. Створення «банку інформації» відповідно до теми та завдань проєкту.

4. Накопичення, популяризація та впровадження досвіду роботи педагогів в умовах утвердження нових форм організації навчального процесу, зокрема, дистанційної, індивідуальної, змішаної.

5. Підготовка педагогів області до запровадження основних ідей проєкту через дистанційні курси, тренінги, семінари, конференції, самоосвіту.

6. Підготовка публікацій у педагогічній пресі, електронних виданнях, створення можливостей для особистісного та професійного зростання педагогічних працівників у процесі роботи над проєктом.

У процесі розробки проєкту було висунуто припущення, що розвиток самоефективності учнів у системі навчально-виховної діяльності освітнього закладу може відбуватися за умов:

1. Орієнтації педагогів на формування самоефективності учнів через психологічні механізми рефлексії, самомотивації, самопідтримки, емоційної саморегуляції

. 2. Використання гнучких моделей організації навчального процесу, врахування позитивних можливостей традиційної, дистанційної, індивідуальної та змішаної форм для формування самоефективності на різних вікових етапах розвитку дитини.

3. Визначення чітких критеріїв та показників рівня розвитку самоефективності учнів різного віку, запровадження педагогічного моніторингу.

4. Використання раціонального комплексу форм, методів та технологій навчальної діяльності на принципах компетентнісного підходу з урахуванням епідеміологічної ситуації у регіоні.

5. Впровадження методів підтримуючого контролю та оцінювання знань з метою формування навичок рефлексії та розвитку мотивації до навчання та самореалізації.

6. Забезпечення психолого-педагогічного супроводу учнів з урахуванням нових реалій життя суспільства (кризи, епідемії, хвороби, надзвичайні ситуації тощо), орієнтація на розвиток життєстійкості, дієвої емпатії, як основи соціально-емоційного інтелекту.

7. Педагогізації освітнього простору навчального закладу, посилення взаємодії з батьками учнів, надання їм необхідної допомоги через сайти, інформаційні платформи, групи тощо

. 8. Актуалізацію підготовки учнів до свідомого вибору власної освітньої траєкторії, життєвих перспектив та майбутньої професії.

9. Аналізу, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду щодо розвитку основних компонентів самоефективності учнів, накопиченого у процесі роботи над проєктом.

Учасники проєкту: кафедри, відділи, лабораторії ДАНО, методичні служби регіону, освітні заклади різних рівнів

. Рівні участі у проєкті: 1. Науково-теоретичний - кафедри ДАНО, наукові установи України, залучені для консультацій та розробки науково-методичних матеріалів.

2. Експериментальний - заклади освіти, що проводять науково-експериментальну роботу та апробацію нових навчальних матеріалів та технологій. 3. Загальний - освітні заклади усіх типів та рівнів.

Методи дослідження. Науковий аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз педагогічного досвіду колективів навчальних закладів та окремих педагогів. Наукова значимість проєкту виявляється у розробці критеріїв рівня розвитку самоефективності учнів різного віку, визначення педагогічних стратегій формування даного конструкту самосвідомості, науковому обґрунтуванні шляхів реалізації зазначеної проблеми, забезпеченні експертизи отриманих результатів Практична значимість проєкту пов’язана з можливістю залучення широкого кола педагогічних працівників до впровадження ідей проєкту та накопичення досвіду використання сучасних форм і методів організації навчально-виховного процесу в умовах нових освітніх реалій. У процесі роботи над проєктом планується розробка рекомендацій з проблеми формування мотивації до саморозвитку та підвищення рівня самоефективності учасників педагогічного процесу.

Етапи роботи над проблемою.

Концептуально-діагностичний (2020-2021 навчальний рік). Конкретизація завдань проєкту на рівні регіонів та окремих педагогічних колективів, планування роботи семінарів, педрад творчих груп (додатки 1, 2), створення «банку інформації» з питань розвитку самоефективності учнів різного віку, визначення показників для системного відстеження, діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи у проєкті, організація психолого-педагогічних семінарів, вебінарів, творчих груп у звичайному та дистанційному режимах. Наукове обґрунтування моделі освітнього закладу з гнучкою організацією навчального процесу (традиційне, дистанційне, змішане навчання), розробка відповідних проєктів на рівні конкретних освітніх установ, координація діяльності методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів. Розробка та апробація системи діяльності освітнього закладу, конкретного педагога, спрямованої на розвиток компетентнісного потенціалу особистості, масове запровадження педагогічних технологій, що відповідають сучасним вимогам, накопичення досвіду управління інноваційними процесами у нових реаліях освітньої діяльності.

Практичний (системний) (2021-2022 навчальний рік). Аналіз визначених напрямків роботи, педагогічного досвіду, обґрунтування основних ідей для широкого запровадження, аналіз матеріалів діагностики рівня розвитку основних компонентів самоефективності учнів та їх навчальних досягнень. Організація огляду-конкурсу «Дистанційна освіта Дніпропетровщини». Узагальнення та експертна оцінка накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно використовувати науково обґрунтовані критерії: актуальність, відповідність сучасним викликам і завданням проєкту, оригінальність, новизна, стабільність, збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів, що відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріально-технічної бази навчальних закладів)

Підсумковий (2022 – 2023 навчальний рік) Узагальнення перспективного педагогічного досвіду роботи з розвитку основних компонентів самоефективності учнів різного віку, підведення підсумків огляду-конкурсу «Дистанційна освіта Дніпропетровщини», розробка електронних дидактичних матеріалів з окремих предметів, різних видів публікацій, науковий аналіз даних моніторингу, підготовка підсумкових наукових конференцій, обмін досвідом між регіонами області.

Очікувані позитивні результати

На рівні регіональної системи освіти: активізація творчої активності педагогічних кадрів, підвищення рівня психолого-педагогічної культури та фахової майстерності педагогів, запровадження комплексу навчально-виховних технологій, спрямованих на розвиток самоефективності учнів, забезпечення якості освіти та виховання в умовах соціальної кризи та пандемії, реалізація нових підходів до психологічного супроводу учнів та підтримки їх родин, накопичення практичних матеріалів для організації дистанційного та індивідуального навчання, задоволення освітніх потреб учасників навчально-виховного процесу через використання можливостей спілкування у штучно створеному інформаційному просторі.

На рівні особистості фахівця. Усвідомлення пріоритетів та ціннісних орієнтацій сучасної освіти, зростання рівня професійної компетентності та самоефективності, комплексне впровадження інноваційних педагогічних технологій розвитку особистості учнів, зростання прагнення до самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення педагогів регіону у систему науково-дослідної роботи, накопичення досвіду використання різних форм організації навчального процесу, який може бути запровадженим у масову практику.

На рівні особистості учня. Підвищення рівня самоефективності, формування практичних навичок рефлексії, самомотивації, самопідтримки, самоконтролю, дієвої емпатії, прагнення до самовдосконалення учнів різного віку, розширення простору для задоволення індивідуальних освітніх потреб та організації різноманітних видів самостійної роботи, зміцнення психічного здоров’я дітей та життєстійкості, попередження стресів і фрустрацій.

Науково-теоретичне забезпечення

1. Визначення та наукове обґрунтування показників основних компонентів самоефективності (на основі аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури, практичного досвіду педагогів області), дослідження можливостей їх розвитку у учнів різного віку.

2. Розробка тематики психолого-педагогічних семінарів, творчих груп з проблем запровадження концепції Нової української школи та педагогічних стратегій розвитку самоефективності учнів.

3. Підготовка спецкурсу для слухачів курсів підвищення кваліфікації «Розвиток самоефективності учнів – пріоритетне завдання сучасної школи» та дистанційного семінару-тренінгу з питань реалізації проєкту.

4. Видання збірки теоретичних матеріалів з питань впровадження основних ідей і пріоритетів проєкту

. Науково-методичне забезпечення

1. Організація роботи психолого-педагогічних семінарів з проблеми на базі ДАНО, закладів освіти з використанням дистанційних форм взаємодії учасників.

2. Включення у план курсової підготовки лекцій, спецкурсів та тренінгів відповідної тематики.

3. Розробка рекомендацій щодо організації роботи над проєктом на кожному з етапів.

4. Розробка критеріїв огляду-конкурсу «Дистанційна освіта Дніпропетровщини»

. 5. Організація огляду-конкурсу, визначення та нагородження переможців.

6. Проведення науково-практичних конференцій, проблемних семінарів, педагогічних читань з проблем розвитку самоефективності учасників педагогічного процесу.

7. Вивчення та узагальнення досвіду роботи над проєктом, створення картотеки матеріалів: онлайн-уроків, творчих завдань, проєктів, презентацій тощо.

Діагностичне забезпечення

1. Розробка програми комплексного моніторингу рівня розвитку самоефективності учнів різного віку

. 2. Запровадження загального моніторингу результативності науковометодичного проєкту «Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі Нової української школи», розробка програм розвиваючої та корекційної роботи з учнями в умовах різних форм навчання (традиційної, дистанційної, індивідуальної).

3. Діагностика розвитку основних компонентів самоефективності учнів різних вікових груп на основі визначених показників системного дослідження з використанням комплексу надійних валідних методик, що відповідають нормативним вимогам, порівняння узагальнених даних на кожному з етапів реалізації проєкту.

4. Щорічна діагностика динаміки розвитку професійної компетентності педагогічних працівників і колективів в умовах роботи над проєктом

. Видавнича діяльність

1. Висвітлення питань роботи над проєктом на сайті ДАНО, в обласних електронних виданнях, на сайтах відділів освіти та конкретних освітніх закладів.

2. Підготовка науково-методичних матеріалів для фахових педагогічних видань: статей, рекомендацій, огляду накопиченого досвіду.

3. Підготовка електронної збірки рекомендацій для педагогів та батьків з питань розвитку самоефективності учнів.

Наукові керівники проєкту : Гальцева Т. О., зав кафедри психології, доктор психологічних наук, доцент. Крамаренко С. Г., доцент кафедри психології, кандидат педагогічних наук, доцент.

Додаток № 1 Орієнтована тематика питань для обговорення на педагогічних радах на першому(концептуальнодіагностичному) етапі роботи над обласним науково-методичним проєктом «Педагогічні стратегії розвитку самоефективності особистості в освітньому просторі Нової української школи» 1. Стратегічні орієнтири Нової української школи: від концепції до результатів. 2. Нова українська школа – педагогіка партнерства, основні завдання щодо створення освітнього простору для самореалізації учня. 3. Основні напрямки роботи закладу по реалізації обласного науково-методичного проекту «Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі Нової української школи». 4. Освітня ініціатива як стратегія формування моделі сучасної школи. 5. Формування дослідницьких компетенцій учнів у різних видах діяльності: здобутки, перспективи, плани на майбутнє. 6. Методи і прийоми дистанційного навчання (досвід карантину). 7. Методи та прийоми створення ситуації успіху, використання методів підтримуючого оцінювання в умовах різних форм організації навчального процесу. 8. Дослідження та аналіз системи ціннісних орієнтацій та життєвих смислів учнів в умовах пандемії та економічної кризи. 9. Реалізація розвивально-корекційного напрямку в умовах запровадження дистанційного та змішаного навчання. 10. Розвиток мотивації до навчання та саморозвитку в контексті компетентнісного підходу до організації навчального процесу. 11. Впровадження освітніх технологій, що зберігають енергію та зміцнюють здоров’я учнів (досвід, результати, перспективи). 12. Педагогічні прийоми практичної реалізації корекційних цілей у ситуації дистанційного навчання. 13. Використання ігрових, гейм-технологій з метою стимулювання пізнавального інтересу учнів (цикли дисциплін). 14. Проектна діяльність учнів як форма самостійної роботи в умовах дистанційного та змішаного навчання. 15. Продуктивні технології формування критичного мислення на уроках з різних дисциплін. 16. Партнерська взаємодія школи і сім’ї, підтримка дитини в освітньому середовищі. 17. Психолого-педагогічна проблема адаптації учнів до навчання в період епідемії. 18. Методи роботи класного керівника з питань розвитку соціально-емоційного інтелекту та дієвої емпатії. 19. Підготовка до атестації – програма творчості (захист портфоліо педагога). 20. Інтерактивні форми взаємодії з родинами учнів – нова модель співпраці (аналіз досвіду роботи в умовах карантину).

Додаток 2 Орієнтована тематика для обговорення на психолого-педагогічних семінарах на першому(концептуально-діагностичному) етапі роботи над обласним науковометодичним проєктом «Педагогічні стратегії розвитку самоефективної особистості в освітньому просторі Нової української школи» 1. Розвиток самоефективної особистості: інтеграція зусиль суспільства, школи, родини. 2. Навчальна самоефективність та закономірності її формування на різних вікових етапах розвитку учня. 3. Формування мотиваційного компоненту самоефективності у контексті компетентнісного підходу до організації освітнього процесу. 4. Розвиток навичок особистісної рефлексії як важливого компоненту самоефективності учня. 5. Технології командної взаємодії учасників освітнього процесу Нової української школи. 6. Проектна технологія та особливості її застування в умовах дистанційного та замішаного навчання. 7. Особливості формування ціннісних пріоритетів та життєвих компетентностей учнівської молоді в умовах кризи та пандемії. 8. Соціально-емоційне та етичне навчання як метод морального виховання учнів. 9. Сучасні практики соціальної та психолого-педагогічної підтримки дітей у складних життєвих обставинах. 10. Дидактичні можливості різних форм навчання: традиційної, дистанційної, змішаної (теоретичні та практичні аспекти). 11. Педагогічне управління самостійною роботою учнів в умовах дистанційного навчання. 12. Особливості диференційованого та індивідуального підходу до учнів у різних видах навчання. 13. Педагогічні технології підтримуючого контролю знань. 14. Комфортні умови навчання як умова розвитку самоефективної особистості. 15. Психолого-педагогічні умова адаптації учнів до нових умов навчання у період карантину. 16. Стратегії навчання та розвитку самоефективності обдарованих дітей різного віку. 17. Педагогічна підтримка родин та допомога батькам у період карантину та кризи: досвід та нові можливості взаємодії. 18. Стереотипи та упереджені судження у свідомості педагога та етичні установки щодо їх подолання. 19. Педагогічна рефлексія у діяльності вчителя як умова його професійного зростання. 20. Використання можливостей сучасного освітнього середовища для організації навчання дітей з особливим

ВІДДІЛ ОСВІТИ,  КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

Дніпропетровської райдержадміністрації

КОМУНАЛЬНИЙ  ЗАКЛАД

МИКОЛАЇВСЬКА  ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ  ШКОЛА  №2  І-ІІІ СТУПЕНІВ

                                                                                     ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                  Директор   школи

                                                                              __________Т.А.Скорик

ПЛАН

РОБОТИ  НА  V    ЕТАПІ

ОБЛАСНОГО ПРОЕКТУ

«Освітні стратегії соціалізації особистості

громадянського суспільства»

2019-2020  н.р.

                                с.Миколаївка, 2019

Керівник закладу освіти:

Скорик Тетяна Анатоліївна, директор КЗ Миколаївська ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів

Проблема, над якою працює школа:

Розвиток соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей, соціальних норм на уроках та позаурочний час.

Мета роботи:

1.Спрямування роботи педагогічних працівників на розвиток соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей, соціальних норм на уроках та позаурочний час.

2.Формування конструктивного простору з метою формування успішної особистості.

Основні напрямки роботи:

·        Створення умов для особистісно орієнтованої системи неперервної освіти, метою якої є оновлення підходів до викладання предметів та оновлення підходів до системи національно-патріотичного виховання, удосконалення професійної компетентності;

·        Системне впровадження в педагогічну практику сучасних інноваційних технологій, які забезпечують компетентнісний підхід до навчально-виховного процесу;

·        Активізація творчої активності педпрацівників, активізація механізмів соціалізації та адаптації учнів;

·        Формування позитивного образу-Я, залучення до системи діяльності через органи учнівського самоврядування та шкільної дитячо-юнацької організації «Кремінь»;

·        Надання кваліфікованої методичної допомоги учителям в опрацюванні підходів до розвитку соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей, соціальних норм на уроках та позаурочний час;

·        Створення системи інформаційної підтримки через КЗВО «ДАНО», відділу освіти, молоді та спорту Дніпровської райдержадміністрації, ресурси Інтернет.

      МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ НАД ПРОБЛЕМОЮ

                                                       Вступ

      Одне з головних завдань навчання та виховання сьогодні полягає в підготовці підростаючої особистості до вступу в доросле життя, до життєдіяльності в оточуючому її середовищі, яке має тенденцію до постійної зміни. Випускник загальноосвітньої школи, має не тільки постійно пристосовуватися до конкретних умов, а й бути готовим до їх змін.  Сучасна ситуація нестабільності призвела до зміни усієї картини суспільного життя, до зміни форм соціального контролю, ролі соціальних інституцій та власне і самої соціалізації, у процесі якої індивід стає особистістю. Ці зміни засвідчили потребу переосмислення наукових уявлень про соціалізацію як соціокультурне явище на теоретико-методичному рівні, що поставило проблему соціалізації у центр уваги сучасних дослідників.

      Соціалізація – це прийняття індивідом групових норм, прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається. Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта.

      Доведено, що на ефективність формування готовності дитини взаємодіяти з соціумом впливають такі чинники освітнього простору:

* інтеграція виховного та навчального процесів;

* психолого-педагогічна служба;

*  учнівське самоврядування;

* взаємодія сім’ї, школи, місцевої громади;

* рідна мова, культура;

* позитивний приклад батьків, родинні цінності, традиції, ідеали, спільна праця;

* державницько-громадський характер управління навчальним закладом.

      На разі набуває великої значущості діяльнісно-комунікативний підхід, що сприяє встановленню партнерських відносин між усіма учасниками виховного процесу. Це значною мірою також вплине на формування в учнів таких компетентностей: соціальних, комунікативних, полікультурних, самоосвітніх, ціннісно-утворювальних.

     Слід зазначити, що для визначення напрямів, змісту, видів діяльності та сфер спілкування особистості в освітньому соціалізуючому просторі має значення вибір підходів до процесу соціалізації дитини. Одним з них є особистісно-ціннісний підхід, який не лише забезпечує культивування гуманістичних орієнтирів і ставлень, які втілюють загальнолюдські, національні та особистісні цінності духовного життя людини, суспільства та становлять одну з його сутнісних основ, а, насамперед, визнає особистість найвищою цінністю, навколо якої грунтується решта суспільних пріоритетів. Тому духовними орієнтирами освіти визначаються самостійність особистості, її здатність до самореалізації, її творча активність, що є основою демократичного громадянського суспільства.  Соціалізація дитини має бути стратегічною метою діяльності кожного педагога.

ІІ. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів

                          ДНІПРОВСЬКА  ДЕРЖАВНА   АДМІНІСТРАЦІЯ

                       ВІДДІЛ ОСВІТИ,  МОЛОДІ ТА СПОРТУ

                                 КОМУНАЛЬНИЙ  ЗАКЛАД 

                                       МИКОЛАЇВСЬКА  ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ  ШКОЛА  №2  І-ІІІ СТУПЕНІВ

                                                                                       ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                       В.о.директора школи

                                                                              _________Т.А.Скорик

                               ПЛАН

            РОБОТИ  НА  4     ЕТАПІ

            ОБЛАСНОГО ПРОЕКТУ

   «Освітні стратегії соціалізації особистості

           громадянського суспільства»   

                      2018-2019  н.р.

                          с.Миколаївка, 2018

Керівник  навчального закладу:

Скорик Тетяна Анатоліївна, в.о.директора КЗ Миколаївська ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів

Проблема, над якою працює школа:

Розвиток соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей, соціальних норм на уроках та позаурочний час.

Мета роботи:

1.Спрямування роботи педагогічних працівників на розвиток соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей, соціальних норм на уроках та позаурочний час.

2.Формування конструктивного простору з метою формування успішної особистості.

Основні напрямки роботи:

·        Створення умов для особистісно орієнтованої системи неперервної освіти, метою якої є оновлення підходів до викладання предметів та оновлення підходів до системи національно-патріотичного виховання, удосконалення професійної компетентності;

·        Системне впровадження в педагогічну практику сучасних інноваційних технологій, які забезпечують компетентнісний підхід до навчально-виховного процесу;

·        Активізація творчої активності педпрацівників, активізація механізмів соціалізації та адаптації учнів;

·        Формування позитивного образу-Я, залучення до системи діяльності через органи учнівського самоврядування та шкільної дитячо-юнацької організації «Кремінь»;

·        Надання кваліфікованої методичної допомоги учителям в опрацюванні підходів до розвитку соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей, соціальних норм на уроках та позаурочний час;

·        Створення системи інформаційної підтримки через ресурси Інтернет, ДОІППО, відділу освіти, молоді та спорту Дніпровської райдержадміністрації.

      МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ НАД ПРОБЛЕМОЮ

                                                       Вступ

      Одне з головних завдань навчання та виховання сьогодні полягає в підготовці підростаючої особистості до вступу в доросле життя, до життєдіяльності в оточуючому її середовищі, яке має тенденцію до постійної зміни. Випускник загальноосвітньої школи, має не тільки постійно пристосовуватися до конкретних умов, а й бути готовим до їх змін.  Сучасна ситуація нестабільності призвела до зміни усієї картини суспільного життя, до зміни форм соціального контролю, ролі соціальних інституцій та власне і самої соціалізації, у процесі якої індивід стає особистістю. Ці зміни засвідчили потребу переосмислення наукових уявлень про соціалізацію як соціокультурне явище на теоретико-методичному рівні, що поставило проблему соціалізації у центр уваги сучасних дослідників.

      Соціалізація – це прийняття індивідом групових норм, прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається. Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта.

      Доведено, що на ефективність формування готовності дитини взаємодіяти з соціумом впливають такі чинники освітнього простору:

* інтеграція виховного та навчального процесів;

* психолого-педагогічна служба;

*  учнівське самоврядування;

* взаємодія сім’ї, школи, місцевої громади;

* рідна мова, культура;

* позитивний приклад батьків, родинні цінності, традиції, ідеали, спільна праця;

* державницько-громадський характер управління навчальним закладом.

      На разі набуває великої значущості діяльнісно-комунікативний підхід, що сприяє встановленню партнерських відносин між усіма учасниками виховного процесу. Це значною мірою також вплине на формування в учнів таких компетентностей: соціальних, комунікативних, полікультурних, самоосвітніх, ціннісно-утворювальних.

     Слід зазначити, що для визначення напрямів, змісту, видів діяльності та сфер спілкування особистості в освітньому соціалізуючому просторі має значення вибір підходів до процесу соціалізації дитини. Одним з них є особистісно-ціннісний підхід, який не лише забезпечує культивування гуманістичних орієнтирів і ставлень, які втілюють загальнолюдські, національні та особистісні цінності духовного життя людини, суспільства та становлять одну з його сутнісних основ, а, насамперед, визнає особистість найвищою цінністю, навколо якої грунтується решта суспільних пріоритетів. Тому духовними орієнтирами освіти визначаються самостійність особистості, її здатність до самореалізації, її творча активність, що є основою демократичного громадянського суспільства.  Соціалізація дитини має бути стратегічною метою діяльності кожного педагога.

І. Впровадження в практику педагогічного колективу досягнень науки і передового досвіду.

ІІ. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів

 УКРАЇНА

                             КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

          МИКОЛАЇВСЬКА  СЕРЕДНЯ  ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ  ШКОЛА  №2

   52060 Дніпропетровський р-н, с. Миколаївка, вул. Шкільна 2, тел.711-53-09

                                                         НАКАЗ

від                                                с.Миколаївка                           №

Про структуру методичної роботи

з кадрами та її організацію

в 2018-2019 н.р.

               На виконання Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», реалізацію змісту нових Державних стандартів початкової, базової та повної загальної середньої освіти, модернізації змісту роботи з педагогічними кадрами з урахуванням концептуальних змін у системі загальної середньої освіти, відповідно до наказу відділу освіти Дніпропетровської райдержадміністрації від 01.10.2018 № 201 «Про організацію та зміст  методичної роботи з керівними та педагогічними кадрами навчальних закладів району в 2015-2016 навчальному році» та підвищення рівня навчально-виховної роботи, здійснення грунтовного аналізу діяльності педагогічного колективу, забезпечення їх готовності до опрацювання проблемних питань педагогічної діяльності

 НАКАЗУЮ:

1.Розпочати 4 етап роботи над провідною науково-методичною роботою області: «Основні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства».

1.1       У 2018-2019 навчальному році продовжити роботу над районною науково-методичною проблемою «Соціалізація особистості школяра в умовах сучасної школи сільського регіону»

1.2       У 2018-2019 навчальному році продовжити роботу над науково-методичною проблемою школи «Розвиток соціальних компетенцій учнів через засвоєння особистісних цінностей , соціальних норм на уроках та позаурочний час».

2.Затвердити склад методичної ради школи

     1.Голова МР – директор школи 

     2.Заступник голови – 

     3.Секретар – Горобець В.М.

     Керівники шкільних МО-          Горобець В.М.

                                             Толубаря Н.В.

                                             Сергеєва Т.В.

4.Призначити головами шкільних методичних об’єднань:

   4.1 Горобець В.М.- керівником методоб’єднання суспільно-гуманітарного циклу.

   4.2Толубарю Н.В. - керівником методоб’єднання природничо-математичного  циклу

   4.3  Сергеєву Т.В.- керівником методоб’єднання початкових класів.

      4.4.Фінченко М.В.- керівником методоб’єднання класних керівників.

  5. Заступнику директора . створити умови для роботи методичних    підрозділів:

-         творчої групи у складі Омельченко Н.А, Новака А.П., Сергеєвої Т.В.;

-         проведення психолого-педагогічних семінарів;

-         графіки проведення відкритих уроків, факультативів.

6.Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

                 В.о.директора школи                     Т.А.Скорик

                                                   Програма

обласного науково-методичного проекту

«Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства»

Демократичні перетворення в Україні обумовили глобальні зміни у філософії освіти, визначенні її мети, завдань, методів діяльності. Сьогодні завдання навчальних закладів – виховання громадянина з високим рівнем громадянської свідомості, патріотизму, активності, поваги до прав і свобод демократичного суспільства.

      Сучасна демократія вимагає від людини готовності і здатності до активної участі у справах суспільства і держави на основі глибокого усві­домлення своїх прав і обов'язків, себе як повноправного члена соціальної спільноти, громадянина своєї країни.

      Ці пріоритети передбачають орієнтацію на відродження національної гідності, патріотизму й громадянської зрілості особистості, що включає освіченість на рівні кращих світових зразків, гуманізм, духовність, діловитість; активну позицію кожної людини, зокрема, її самореалізацію у матеріальній і духовній сферах суспільного життя, дотримання  конституційних норм тощо .

       ''Метою освіти, - зазначено у Законі України «'Про освіту», - є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору...''

      Такі глобальні завдання вирішуються у процесі соціалізації через засвоєння людиною особистісних цінностей, соціальних норм та  моделей поведінки.

        Цей складний та багатофакторний процес досліджувати та аналізували  такі відомі вітчизняні і закордонні вчені як  А.Адлер, І.Д.Бех,  М.Р.Бітянова, А.А.Бодалев, Л.І.Божович, Д.Джеймс, М.І.Монахов, Л.В.Сохань, О.В.Сухомлинська,  М.М.Рубінштейн,  К.Роджерс,  Й.Г.Фіхте.

        У запропонованому проекті термін «соціалізація» визначається як накопичення людиною соціального досвіду та відтворення його у власній життєдіяльності. Процес соціалізації характеризується такими ознаками як періодичність та динамічність протікання. Найбільш важливим  періодом соціалізації є дошкільний та шкільний вік, коли дитина не лише набуває знання, формує власний світогляд,  але і отримує навички самоконтролю, взаємодії з колективом, уміння вирішувати складні життєві ситуації. Саме у навчально-виховному процесі відбувається розвиток усіх складових самовдосконалення особистості, у першу чергу потреби у самоствердженні та  самореалізації, що є невід’ємною частиною соціального становлення сучасної людини. 

Складовими процесу соціалізації є:

1. Підготовка до суспільного життя: формування та засвоювання навичок демократичної культури, виконання громадянських обов’язків, взяття відповідальності за себе, родину, суспільство.

2. Оволодіння загальнолюдською і національною культурою: формування цілісного світогляду, опанування таких соціальних навичок, як моральне ставлення до людей, терпимість щодо соціальних, національних, етнічних, релігійних, статевих розбіжностей, шанування прав та свобод людини, навичок співробітництва, позитивного розв’язання конфліктів, підтримки загальної безпеки.

3. Соціально-політична адаптація: розвиток навичок спілкування, культури комунікацій, самопізнання, самооцінки, самовизначення; адекватної оцінки світу, політичної ситуації, власної позиції тощо.

4. Соціально-професійна орієнтація:  усвідомлений вибір життєвих стратегій, реалізація прав і можливостей шляхом самовиховання, самовизначення, самооцінки інтересів, здібностей, нахилів, мотивації майбутнього соціального і професійного розвитку.

У цілому, концепція проекту відповідає  основним документам, що забезпечують діяльність освітньої галузі: Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини, Національна доктрина розвитку освіти України, Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», державні документи щодо реформування сучасної освіти.

   Головна мета проекту:  визначення освітніх стратегій соціалізації особистості,  розробка показників соціального розвитку учнів різних вікових груп, удосконалення системи психолого-педагогічного супроводу  як важливого чинника процесу соціалізації.

Основні завдання проекту:

1.       Аналіз наукової літератури з проблеми, визначення освітніх стратегій соціалізації особистості у навчально-виховному процесі.

2.       Відбір пакету методів та  методик діагностики  соціального портрету учнів різних вікових груп.

3.       Створення «банку інформації»  відповідно до теми та завдань дослідження.

4.       Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу, що відповідає сучасним  тенденціям розвитку освітньої галузі та науково обґрунтованим  концепціям соціалізації особистості демократичного суспільства.

5.       Розробка та впровадження моделей розвивального освітнього середовища, що сприяє процесу соціалізації та формуванню громадської активності учнів.

6.       Підготовка педагогів області до запровадження основних ідей проекту через удосконалення системи курсової підготовки  та  активізацію  методичної роботи  у  регіоні.

7.       Розробка рекомендацій, спрямованих на самоосвіту, створення можливостей для особистісного та професійного зростання педагогічних працівників   у процесі роботи над проектом.

            У процесі розробки проекту було висунуто припущення, що ефективність соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності освітнього закладу може зростати за умов:

1.   педагогізації середовища, взаємодії з громадськістю, створення позитивного іміджа освіти, навчального закладу, конкретного педагога;

2.  підвищення рівня психолого-педагогічної культури учасників освітнього процесу, забезпечення психолого-педагогічного супроводу соціалізації учнів різного віку;

3.  створення розвивального освітнього простору навчального закладу з метою врахування індивідуальних особливостей та можливостей самоактуалізації та самореалізації учнів;

4.  використання інноваційних освітніх технологій для формування цілісного світогляду, соціальної компетентності та громадської активності учнів;

5.  впровадження нових методів  контролю знань та оцінювання з метою формування навичок рефлексії та розвитку оцінної складової самосвідомості учнів;

6.  розширення рольового простору кожної дитини за рахунок її включення у систему суспільно корисних справ, шкільного самоврядування, педагогічно вмотивованих доручень;

7.  актуалізацію підготовки учнів до свідомого вибору життєвих перспектив та  майбутньої професії;

8.  використання методів педагогічної корекції для вирішення актуальних проблем виховання та реалізації індивідуального підходу до учнів;

9.  гуманізації міжособистісних стосунків, створення позитивного мікроклімату у дитячих колективах;

10.    аналізу, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду, накопиченого у процесі роботи над проектом.

Учасники проекту: кафедри, відділи, лабораторії ДОІППО, методичні служби регіону, освітні заклади різних типів.

Рівні участі у проекті:

1.       Науково-теоретичний  - кафедри ДОІППО, наукові установи України, залучені  для консультацій та розробки  науково-методичних матеріалів.

2.       Науково-методичний  -  методичні служби всіх рівнів.

3.       Експериментальний  -  навчальні заклади, що проводять науково-експериментальну роботу та апробацію нових навчальних матеріалів та технологій.

4.       Загальний  -  освітні заклади усіх типів та рівнів.

Основні пріоритети проекту

1.  Визначення показників, що характеризують соціальний розвиток особистості на різних вікових етапах.

2.   Розробка пакету діагностичних матеріалів для дослідження процесу соціалізації учнів.

3.  Моніторинг якості навчання та  соціальної компетентності  школярів.

4.  Запровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, визначених у процесі роботи над проектом.

5.  Використання інноваційних технологій навчання з метою стимулювання  самоосвіти, самовдосконалення  та посилення соціальної компетентності  учнів.

6.  Впровадження інформаційних технологій, активізація дослідницької діяльності школярів.

7.  Формування позитивної мотивації навчання та вибору майбутньої професії.

8.  Допомога учням в оволодінні стратегією життєвого проектування та самореалізації особистості.

9.  Зміцнення фізичного, психічного та психологічного здоров’я молоді,  запровадження  здоров’язберігаючих  технологій освітнього процесу.

10.            Підготовка педагогічних кадрів до використання інноваційних освітніх технологій та реалізації завдань проекту.

Методи дослідження. Науковий аналіз філософської та психолого-педагогічної  літератури, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз педагогічного досвіду колективів навчальних закладів та окремих вчителів та вихователів ДНЗ.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці моделей соціалізації особистості на рівні  регіональної освіти та конкретного навчального закладу,  визначенні педагогічних стратегій, що сприяють ефективності процесу соціалізації учнів різних вікових груп, науковому обґрунтуванні шляхів реалізації проблеми, забезпеченні експертизи отриманих результатів.

Практична значимість роботи над проблемою пов’язана з можливістю залучення до дослідницької діяльності широкого кола педагогічних працівників та накопичення досвіду використання ефективних педагогічних стратегій соціалізації учнів.

Етапи роботи над проблемою.

Підготовчий. Конкретизація проблеми на рівні  регіонів та окремих педагогічних колективів, планування роботи творчих груп, створення «банку інформації» з питань соціалізації, розвитку соціальних компетенцій учнів, визначення основних показників для системного відстеження, діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи над проблемою, організація роботи психолого-педагогічних семінарів з проблеми соціалізації учнівської молоді. (Додаток № 2)

Організаційно-моделюючий. Наукове обґрунтування стратегій соціалізації учнів різного віку, розробка відповідних проектів на  рівні конкретних освітніх установ, координація діяльності методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів.

Практичний. Розробка та апробація системи діяльності навчального закладу, або вчителя,  вихователя, спрямованої на розвиток  соціальних компетенцій особистості, масове запровадження новітніх педагогічних стратегій та конкретних технологій соціалізації, накопичення досвіду управління інноваційними процесами в освітній діяльності.

Коригуючий. Аналіз та корекція накопиченого педагогічного досвіду, визначення його основних ідей для широкого запровадження, аналіз матеріалів попередніх зрізів діагностики рівня розвитку соціальних компетенцій учнів та їх навчальних досягнень. Вивчення та експертна оцінка накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно використовувати  науково обґрунтовані критерії: актуальність, оригінальність, новизна, стабільність, збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів, відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріальної бази).

Підсумковий. Узагальнення перспективного педагогічного досвіду, підведення підсумків роботи педагогічних колективів з проблеми соціалізації учнів, підготовка матеріалів для публікації, науковий аналіз матеріалів моніторингу, підготовка підсумкових  наукових конференцій, обмін досвідом між регіонами області.

Очікувані позитивні результати

На рівні регіональної системи освіти: активізація творчої активності педагогічних кадрів, підвищення рівня психолого-педагогічної культури та фахової майстерності педагогів, запровадження педагогічних стратегій та  інноваційних навчально-виховних технологій, спрямованих на розвиток соціальної компетентності учасників педагогічного процесу, зростання якості освіти та виховання, вдосконалення системи психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості школярів, що забезпечує максимально сприятливі умови  для задоволення освітніх потреб, розвитку самосвідомості, самореалізації кожної дитини у творчому середовищі, збільшення кількості випускників, що обрали професію, яка в найбільшій мірі відповідає їхнім здібностям та потребам суспільства, конкретного регіону тощо.

На рівні особистості фахівця. Усвідомлення пріоритетів  освіти, спрямованої на комплексне впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, впровадження інноваційних педагогічних технологій розвитку соціальних компетенцій учнів, зростання прагнення до самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення в систему науково-дослідної роботи, накопичення передового педагогічного досвіду, який може бути запровадженим у масову практику.

На рівні особистості учня   Активізація механізмів соціалізації та адаптації, формування позитивного образу-Я, залучення до системи  діяльності, що стимулює розвиток громадянської активності та зростання рівня життєвої компетентності  учнів.

Науково-теоретичне забезпечення

1.       На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначення основних показників соціальної компетентності, уточнення та конкретизація їх для учнів різного віку, розробка педагогічних стратегій соціалізації особистості в умовах модернізації освіти.

2.       Розробка тематики  психолого-педагогічного семінару з проблеми соціалізації особистості демократичного суспільства. (Додаток № 3)

3.       Розробка питань для обговорення на педагогічних радах навчальних закладів. (Додаток № 2)

4.       Розробка спецкурсу для слухачів «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного суспільства»».

5.       Підготовка рекомендацій щодо використання форм, методів, технологій соціалізації учнів.

Науково-методичне забезпечення

1.  Організація роботи проблемного психолого-педагогічного семінару «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного суспільства». (Додаток № 3)

2.  Включення у план курсової підготовки  лекцій та спецкурсів  відповідної тематики.

3.  Розробка рекомендацій щодо організації роботи над проектом на кожному з етапів.

4.  Розробка критеріїв соціальної компетентності та громадської активності учнів різного віку.

5.  Проведення науково-практичних конференцій, проблемних семінарів, педагогічних читань з проблем розвитку креативності учасників педагогічного процесу.

6.  Вивчення та узагальнення досвіду роботи над проектом.

Діагностичне забезпечення

1.  Розробка  програми  комплексного моніторингу соціальної компетентності школярів для створення банку інформації, аналізу та розробки науково обґрунтованих рекомендацій..

2.  Запровадження  загального  моніторингу впровадження проекту «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного суспільства», розробка програм розвиваючої та корекційної  роботи з учнями та дитячими колективами.

3.  Діагностика  розвитку соціальної компетентності учнів різних вікових груп  на основі визначених показників системного дослідження з використанням комплексу надійних валідних методик, що відповідають нормативним вимогам,  порівняння узагальнених даних  на кожному з етапів реалізації проекту.

4.  Щорічна діагностика динаміки розвитку  професійної компетентності педагогічних працівників і колективів в умовах  роботи над проектом.

Видавнича діяльність

1.       Висвітлення питань роботи над проектом в обласних  педагогічних виданнях  «Джерело», «Нива знань», фахових педагогічних видання Всеукраїнського рівня.

2.       Підготовка науково-методичних та практичних матеріалів:

-  збірка  «Соціалізація особистості у сучасній освіті»;

-  статті з питань розвитку соціальної компетентності та громадської активності учнів;

-  методичні рекомендації щодо впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості у процесі викладання конкретних дисциплін та позакласній роботі навчального закладу,

-  монографії.

      ЗАВДАННЯ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

ДЛЯ ПЕДАГОГА:

·        підвищення рівня педагогічних знань та педагогічної майстерності;

·        вивчення і використання у своїй професійній діяльності сучасних педагогічних технологій, методик, прийомів та способів ефективного навчання та виховання;

·        створення умов та прищеплення інтересу до самоосвіти і бажання займатися творчою діяльністю;

·        підвищення рівня психологічних знань та вмінь застосовувати їх у педагогічній діяльності;

·        інформаційне забезпечення;

·        формування стійких професійних цінностей і поглядів;

ДЛЯ КОЛЕКТИВУ:

·        ВИРОБЛЕННЯ ЄДИНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПОЗИЦІЇ;

·        ЗБЕРЕЖЕННЯ І ПІДТРИМКА ДОБРИХ ТРАДИЦІЙ;

·        СПРИЯННЯ ФОРМУВАННЮ ТВОРЧОГО ПЕДАГОГІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА;

·        ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ;

·        ОРГАНІЗАЦІЯ І СТИМУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНО- ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІВ.

  КРИТЕРІЇ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

Ø позитивна динаміка навчання та виховання учнів;

Ø зростання задоволеності педагогів власною діяльністю;

Ø позитивний морально- психологічний клімат у педагогічному колективі;

Ø достатньо висока зацікавленість педагогів до ініціативи та творчої діяльності;

Ø якісно організована система підвищення кваліфікації;

Ø достатній рівень організації процесу навчання та виховання учнів;

Ø високий рівень оволодіння сучасними технологіями, методиками навчання та виховання;

Ø постійна увага стимулюванню роботи вчителів

                ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

·        школа ППД;

·        шкільні методичні об’єднання;

·        система відкритих уроків та заходів;

·        робота над проблемою;

·        творчі звіти вчителів;

·        психолого - педагогічні семінари;

·        предметні семінари з інноваційних питань;

·        наставництво;

·        участь в педагогічних ярмарках, виставках;

·        участь в конкурсах “Учитель року”;

·        тренінги, педагогічні дискусії, самоосвіта, методичні фестивалі та ін.

ЕТАПИ РОБОТИ НАД НАУКОВО- МЕТОДИЧНОЮ ПРОБЛЕМОЮ

І. Вивчення  проблеми, обґрунтування її актуальності.

АНАЛІЗ:

-         труднощів вчителів;

-         стану навчально- виховного процесу;

-         виявлення протиріч, що потребують ліквідації.

ІІ. Теоретичне дослідження проблеми

ВИВЧЕННЯ КОЛЕКТИВОМ ТЕОРІЇ ПРОБЛЕМИ НА:

-         педагогічних радах;

-         засіданнях науково- методичної ради;

-         оперативних нарадах;

-         семінарах;

-         засаданнях методичних  об’єднань;

-         в індивідуальній та груповій роботі з учителями;

-         у роботі щодо самоосвіти.

ІІІ. Практичне дослідження проблеми

З метою практичної спрямованості цієї роботи проводяться:

-         тематичні педради;

-         науково- практичні семінари;

-         відкриті уроки;

-         позаурочні заходи;

-         захист проектів учнями та вчителями;

-         педагогічні читання.

ІV. Підбиття підсумків роботи над проблемою:

·        науково- практична конференція;

·        аналіз роботи педколективу;

·        відкриті уроки та заходи;

·        виставка наробок.